Європі

Ми тут жили ще до часів потопу,
Наш корінь у земну вростає вісь
І перше, ніж учити нас, Європо,
На себе ліпше збоку подивись!
Ти нас озвала хутором пихато,
Облиш: твій посміх нам не допече,
Бо ми тоді вже побілили хату,
Як ти іще не вийшла із печер!..

Живи собі уходжено і сито,
Ми не питаєм з усміхом кривим,
Якою б ти була у цьому світі,
Аби ми плуг і колесо, і жито
Не дарували пращурам твоїм...
Ми ж не виказуєм, яку недолю
Тобі вістило знаками біди,
Аби козацький стан у Дикім полі
Не зупинив азійської орди...

Живи собі... Ми зі своїм уставом
Не сунемось до тебе в монастир,
Але дозволь і нам за отчим правом
По-своєму облаштувати двір!..
Так, ми в гешефтах — і не вмілі, й сірі,
Ви ж у торгах сягнули верховіть,
Та навіть вам шагреневої шкіри
В роковий час усе ж не докупить...

Земні діла сповна оплатить небо
І в Судний День воздасться всім ущерть:
І тим, хто зрадив побратимство Ельби,
І тим, хто сербів рокував на смерть...
Життя мина... Усі ми перебудем:
Хто — при бандурі, хто — при гамані,
А що вже по собі залишим людям,
Судити не тобі, і не мені!..

Відкриті наші предківські чертоги
Усім, хто має помисли не злі.
Прийдіте з миром! Та, заради Бога,
Не вчіть нас жить на батьківській землі!
У кожного — свої герби й знамена,
Свій лад і чин в державі й при столі,
Ми всяк своєї долі ковалі:
Вам до душі вертка синиця в жмені,
А нам до серця — в небі журавлі!
Такі ми є!.. А ви такі, як є...