Не вмію я грати ролі...

В театрі ввімкнули світло,
Нервується режисер,
Бо знає вона не готова,
Не має сценічних манер...
Усе у неї взаправду
І пульс пришвидшений вдвічі,
Життя для неї не гра,
Вона наживо у вічі...

А той режисер сил не має,
Не вчиться тіло і дух...
Вівця відбилась від стада...
І що він тепер, мов пастух,
Має її шукати посеред її планет...
Вистава за мить... Вистава...
Афішами... містом... Портрет...
І прийдуть слухати люди,
Дивитися на її гру...

Вона ж божевільно шепоче:
Не гратиму...
Не брехатиму...
Інакше на й я помру...

Бо хочу очі у очі
Відчути нерв глядача...
Народжена спротивом болю
Не задля отих ча-ча-ча...
Джульєтта у мені знає,
Як помирає Ромео...
Вона за життя вбиває
У жінці пусту королеву,
Щоб народити Марію,
Омити ноги Христу...

Не вмію я ролі грати,
Мій режисере, а ту,
Яка для тебе зіграє,
Зібравши зали облич...
То знай, що ті зали й люди
З омани і протиріч...
А ті що прийдуть на мене
Дивитися в пізній час,
Вони скажуть: Ця наречена...
Наречена є для нас...

О! Мудрий мій режисере,
Так я не зіграю роль,
Бо знаю, як рвуться знамена,
Як люди кричали Яволь!..
І гинули цілі нації,
Їх кров заливала і крик...

А нині знов профанації,
Клоун наш провідник,
Він грав успішно всі ролі
І грає тепер головну...
Лялькар, бо його добре знає...
Народ... А у ньому Іуда...
Він полюбляє війну...
Спектакль геть затягнувся...
Народ аплодує знов...

Мій режисере, не вмію...
Я за оману у кров...

Тож дай мені про кохання
Зіграти останню роль...
Хто прийде, той прийде,
Бо знає до щирості
Власний пароль...