Міста будували з сонця і глини

Міста будували з сонця і глини,
Замішували їх на вірі й надії.
Але приходить літо в холодні долини,
І на камінні гріються змії...

Змії заповзають в наші будинки,
Змії сплять на ламких простирадлах,
Обживають кишені й армійські ботинки,
Лежать по коморах і сухих підвалах...

Від червня горить, не згасаючи, спека,
І змії вичікують під подушками,
Ховаються в кухнях та бібліотеках,
Звиваються за віршами та словниками...

І ми стоїмо під пекучим небом,
І не можемо зайти на власні подвір'я.
Наші міста загусають медом.
В наших вітальнях літає пір'я...

І прогріваються могильні плити,
І всі завмирають, ніби в давньому танці,
Але один хтось знає, що треба робити,
І якось зранку береться до праці.

Тримайся нас, наша любове,
Лють цього літа – дзвінка і висока.
Доброго полювання тобі, змієлове,
Твердої руки й гострого ока!

Кожен із нас тебе знає й кличе,
І доки діти бояться заснути,
Доброї роботи тобі, чоловіче,
Хай менше довкола буде отрути...

Знайди бодай якесь виправдання
Цьому місту із тисячею криївок.
Хай повертаються після вигнання
Вагітні жінки до своїх домівок...

Вулиці тонуть у сонячній млості,
Літню зелень не перебороти.
Життя дається для любові і злості,
Кожному вистачить роботи...