Доки тебе стереже твоя спрага

Доки тебе стереже твоя спрага,
Доки тебе тримається віра,
Сонце рухається з точністю птаха
І час підбирається з обережністю звіра...

Вітчизни пізня вокзальна облава,
Теплі руки й грудневі дороги...
Країна болить, як перебита лапа
Щеняти, що виривається з нічної облоги...

Виривайся, виривайся з ночі й туману,
Вигризай зневіру та безнадію.
Я потім лікуватиму твою рану,
Наскільки встигну, наскільки зумію.

Я потім зрозумію, потім побачу,
Коли слідом за тобою вирвусь,
Всю цю твою безпритульність псячу,
Всю цю твою дитячу вірність...

Лишай ні з чим їхню підлу варту,
Оминай розставлені вміло пастки.
Варто битись і підводитись варто,
Якщо потому й доведеться впасти...

Зірки мають виснути над тобою,
Або розриватись, як ручні гранати.
Серце має заливатися кров'ю
І переганяти її, переганяти...

Кості мають міцно зростатись,
Шрами повинні додавати злості,
Щось із тобою повинно статись,
Щось сталося вже і триває досі...

Доки ти всім цим живеш і мариш,
Доки вихоплюєш, доки полюєш,
Доки ти все це в собі тримаєш,
Доки ненавидиш... Доки любиш...