Сумна пісня

Білої хмари сіра тінь
Падає в поле давно опустіле...
Скажуть: досяг усього, що хотів.
І заперечив би – та нічого, нічого.
Правди вчорашньої слабнуть вогні,
Теперішній вірі – можливості скромні.
Життя розіб'є нас на "ми" і "вони",
Згадається зле, і забудеться добре.

Гіркі попутники на довгі дні –
Мислі печальні, листя осінні.
Ми не одні, навіть якщо одні,
І у самотності нема нам спасіння.
Будуємо, як діти, палац на піску:
Ось і ідете... Жаль – ви мені близькі.
Час сніжинкою торкнеться виска,
Згадається зле, і забудеться добре.

Чуєш, лунає останній дзвінок –
Піде глядач і опуститься завіса.
Хтось залишивсь і чека за вікном,
Заради його я й попробую заново.
Будь-то би яблуні знов розцвіли,
Будь-то би птахи знов повертаються...
Ось же і я розчинюсь вдалині,
Ось і другий в тій далі появляється...

І чим же ви так небезпечні?
Мабуть, тим, що прекрасні,
І тим, що мабуть, пристрасні
В любові до вітчизні своєї...