Симоненко

Я - українець! -
Ось і вся моя автобіографія.

В тобі поет, він проросте і з'явиться з імли
Через залишену у римах мою "грудочку землі!"
Бо ці рядки були написані саме для тебе,
Я так горів, що моє слово в них і досі тепле!

Сапою мозку молодого візьми прополи це,
Відкинувши непотріб, а не мене на полиці!
Тобі мене так нав'язали, неначе петлю,
"Поет великий, народився і прожив..." —
Ти на це плюнь!

Мене топтала і замовчувала та богема,
"Нехай скоріше помирає у злиднях, бо геній!"
А після смерті, що не день, то церемонія,
Лишіть собі корону, бо надіну це ярмо не я!

Запам'ятай мої слова і відважся на крок,
Не молоко вже сохне на губах твоїх, а кров!
Не жий на чотирьох, упасти можна на коліна,
Якщо перед тобою Бог або Костенко Ліна!

І так було, якщо твій номер тут не шість — ти сядеш!
Та на тих шестірок завжди є свій шістдесятник!
Нехай всі думають, що твоя голова зі струсом,
Та головне, щоб твоє серце билося зі Стусом!

Я як і ти псував бумагу на Полтавщині,
Та фіолетово стоїть в Лубнах мені плита чи ні!
Бо моє тіло скам'яніле вилите в мурал,
Не розповість студенту те, за що я помирав!

Тільки поезія моя, моя коротка проза,
Я вірю змусить трояндою називати розу!
І буде не липова українізація,
Писав російською — скажи: "У корінні зла це я!"

І ніхто інший, не треба шукати!
А тільки промовчиш — каміння замінять цукати!
Та знайте: Україна — в серці, а не в документі!
Вам через Лоіка Артема — Василь Симоненко!

Доля молода, моя доля молода, |
Як ти завела мої стежки до змії? |
Молю Бога, дай мою волю, де мій край, |
Там, де стукотить у грудях моя грудочка землі! | (4)

Немає нічого страшнішого за необмежену владу
В руках обмеженої людини... - Василь Симоненко.