На пероні

На пероні Осінь з Вереснем прощалась...
Часу не лишилось, потяг вже стояв...
Вересня так ніжно Осінь цілувала,
Щоб її обійми він запам'ятав...

Вересень поїхав... Жовтень приїжджає...
Листопад суворий в слід за ним прийде...
А вона ж сердешна, кожного кохає,
Любить усім серцем і, звичайно, жде...

Чи то покарання, чи то нагорода...
Тільки, ця мінливість - не її вина...
Так розпорядилась матінка Природа:
Місяців аж троє, а вона - одна...

До приїзду Жовтня встигнути їй треба,
Зняти з свого личка всю печаль і сум...
І в кафе чарівне, між землею й небом,
Осінь поспішила навести красу.

Випила смачної, запашної кави...
Розчесала коси, очі підвела...
По вустах мазнула блиском золотавим
І назустріч з Жовтнем на перон пішла...

Йшла, як королева, - гордо й величаво...
На пероні Жовтень вже її чекав...
І букет розкішний хризантем яскравих
Осені-красуні він подарував.

Я спішив до тебе..., вимовив тихенько...
Я тебе чекала..., шепіт з її вуст...
У старому сквері, з Жовтнем молоденьким,
Королева-Осінь танцювала блюз...