Образа

Життя прекрасне, все чудово,
Кохання цвіт, все розцвіта,
А потім враз, одне лиш слово
Життя змінило на віка...

Образилась на нього, так буває,
Миттєвості життя, вони такі.
Ти з часом ті образи забуваєш,
Закривши шрами й рани на душі...

Вони, ті шрами, розривають серце,
З корінням вириваючи любов.
Маленькі ті образи, наче плісень,
Кохання цвіт отруюють собою...

І копиш гнів, збираєш думи,
Що все не так, він не такий,
А треба було вам лиш хвильку
Потратить на розмову вдвох.

Проходять дні, життя триває,
Все забуваєш з часом ти,
Та, накопивши ті образи,
Колишньою не будеш ти...

І помира твоє кохання,
Любов відходить в небуття...
Ти залишаєшся самотня,
І плине геть твоє життя...

Порад тобі давать не стану,
Та все ж послухай ти мене:
Ніхто образить ту не зможе,
Хто тих образ і не прийме!..