Як безнадійно яблуні цвіли

Як безнадійно яблуні цвіли.
Як вишні чепурилися журливо.
І люди не по правилах жили.
І весни якось плакали тужливо.
І вітер безвідрадно завивав.
І сонце заховалося за сливи.
І цілий світ мовчав, і знов мовчав
Коли за спиною у світу говорили.

Коли вирішували - бути чи не буть -
Два вибраних і посланих до влади.
Як безнадійно яблуні цвітуть,
Та хай цвітуть, хай квітнуть, Бога ради.
Переживемо й цей ми пустоцвіт.
І ці розмови, їхні побрихеньки.
І хай мовчить, і далі мовчить світ,
А нам горнутись до своєї неньки.

Любити все: ці гори, цей бурштин,
Цей оксамит на вересневій ниві.
І жити в мирі, навіть без новин.
Бо ті новини, як рука в кропиві,
Як ластівка без лету, як весна -
Примхлива і вразлива одночасно.
Бо ці новини - кожен день війна,
Яка сльозами поливає рясно.

А яблуні, а вишні. О, мій Бог,
Пошли їм первісне у цій весні зачаття,
І літо нам без болю і тривог,
І осінь з повним кошиком латаття...