Поклад

Велике місто мідного оркестру
Вдихає кожну ніч страшну біду,
А я порину в тихий світ, Маестро,
В сплетіння вулиць в маревнім саду.

Тут теж моя земля ставала дибки,
Тут добре знають, що таке війна,
Але ніколи не стихала скрипка,
Нескорена, тендітна, чарівна.

Із темних стін холодного підвалу,
Зі списку чорних, викреслених днів,
Вона своїми струнами єднала
Маестро і палітру вільних снів.

Намиста нот кохання і спокуси
Шепочуть ніби Богу: Не карай!..
І знову полетіли дикі гуси
Від батьківських осель за небокрай...

І посміхнеться доля всім коханим,
І тиха вода ластиться до ніг,
І клен зелений піснею про Маму
Зволожить небеса очей твоїх...

І крила понесуть від нас до Бога
Розлуки, втрати, осінь гомінку...
Маестро нам зіграє Перемогу,
Й зрадіють навіть очі на піску!..