Наче й не шкода, що літо плине

Наче й не шкода, що літо плине
І закотитися хоче в осінь,
Після прильоту пахне полином —
Вічним дитинством, що не збулося...

Не озираючись на пожежі,
Їде тролейбус чужим маршрутом,
Щось проминаючи позамежне,
Щось проминаючи призабуте...

Міста задимленого секрети —
Тиха й гірка дощова присутність,
Квіти, задивлені у портрети,
Діти, задивлені у майбутнє...

Запам'ятовуй, мале й невчасне
Серце, що грудка печалі й злості —
Все, що навряд чи колись погасне,
Все, що ще зробить цей світ дорослим...

Сум невиразно, ледве помітно
Тане, згортаючись за плечима...
В місто заходить вечірнє світло,
Світло, в якому ми всі розчинимось!..