Ой, річко-доле

Я прийшла до ріки не питати,
Я прийшла до води помовчати,
Щоб думки, як вузли, розплести,
І минуле своє відпустити...
Тут схилились додолу верби сиві,
Бачили мене і щасливу, і в гіркій зливі.
Дивлюсь в її лице, темне, наче ніч...
Ми з рікою — серце в серце, віч-на-віч...

Приспів:
Ой, річко-доле, сестрице німа,
Скільки в тобі жіночих історій...
Кожна крапля — то, може, сльоза
Про дівочі надії і горе...
Ой, річко-доле, сестрице німа,
Скільки в тобі жіночих історій...
Кожна крапля — то жива вода,
Що дає сили здолати всі болі!..

Та все ж шепочу, що болить,
Кожну рану і кожну мить,
Коли серце зривалось на крик,
Душі розбитої потік...
Верба, мов знахарка старенька,
Гілку схиляє — торкається долоні,
І відповідь — лиш тихий спів,
Неначе колискова із глибин...

Приспів.

І раптом — тиша, завмирає все.
Ріка-сестриця відповідь несе
Не голосом, а рухом, глибиною:
Мудра Верба покаже знаки на воді,
А ти шукай опору лиш в собі!
Не бійся течії — це пульс життя!
Пливи із нею, в ній твоє буття!
І станеш сильною!..
І станеш вільна, як ріка!..
Ой, річко-сило, сестрице моя,
В твоїй течії — сплетіння історій.
Моя сльоза в тобі — вже не сльоза,
А крапля сили у Вічному Морі!
Ой, річко-сило, сестрице моя,
В твоїй течії — сплетіння історій.
Я стала вільна, як і ти сама,
Що шлях знаходиш до Вічного Моря!