Ці роки...

Ці роки мені причитають, стогнуть, сичать,
Розпинають невинних на лапах чужих хрестів,
Напувають розгублених душами потерчат,
А Господь іде по вістрю мого меча
У двобій зі злом над прірвою на мості.

Доки громом сходять хлябі усіх небес,
Розверзаються, мов під обстрілом світовим,
Між собою завжди дорівнюють кріс і хрест,
І останній, який не витримав і воскрес,
Підіймає мене удосвіта йти на ви.

Навіть смерть за нього - найбільша з моїх чеснот,
У когорті праведних, втрачених у борні,
Цей Господь із моєю кулею заодно,
Напуває мене з шолому святим вином,
Що із ворога солоніє і цебенить.

Вороги мої насміхаються і грозять,
Але жоден мене не вполює і не зігне,
І якщо вони навіть повалять мене навзнак -
Мов єдина і вічна заповідь зарізяк,
В рукопашній слово скаже святий багнет.

Ці роки мені причитають, стогнуть, сичать,
Розпинають невинних на лапах чужих хрестів,
Напувають розгублених душами потерчат,
А Господь іде по вістрю мого меча,
У двобій зі злом над прірвою на мості...