На одному дивані...

На одному дивані я знову лягаю з дітьми,
І, здається, немає більшого щастя в світі!
Справа, зліва обійми і тихі сонливі звуки,
І маленькі голівки погладжують мамині руки...

На одному дивані так тепло і так спокійно...
І до ста мені років отак би в родині постійно,
Щоб над нами єдина стеля в своїй світлиці,
На одному дивані так легко і добре спиться!..

Тут співається разом і твориться спільно в казці.
На одному дивані ми всі у сімейній ласці.
І хотілося б так, щоб ми завжди були багаті
На одному дивані в єдиній селянській хаті!..

Я тепер розумію, звідки ці вірші ранні?
Бо від щастя із дітками виросли тут на дивані.
Де усі, як один, а не кожен в своїй кімнаті.
На одному дивані ми знов, як в одному чаті!..

Ми читаємо кожен свою неповторну думку,
Ми складаємо разом всі мрії у спільну сумку,
Бо над нами цвіте це велике дерево роду,
Бо над нами це небо, що нам береже господу!

Бо на стінах пташки і чарівний пісенний кошик.
Відчуття ці не купиш ніде ні за які гроші!
На одному дивані ми всі, як колись раніше,
Як колись наші предки, що в хаті жили кучніше.

Де багато дітей і на всіх один ліжник вкритись,
І на покуті образи, щоб за всіх молитись!
На одному дивані - енергія всього роду,
Як з єдиного кухля ми п'ємо джерельну воду!

І, напевно, у цьому секрети мого натхнення,
На одному дивані - одне на всіх благословення!
І хотілось б так, щоб у кожній родині - пісня,
На одному дивані наш хор і нікому не тісно!

Бо щаслива в обіймах живе моя родина!
На одному дивані єдина для всіх година!
Нам би разом набутися в радощах чи тривогах,
Прокладаючи спільний маршрут на життєвих дорогах.

Щоб тоді, коли хтось десь далеко поїде від мами,
Відчував крізь роки те, що нині в гармонії з нами.
Нам би всім у родину свою, у літа свої давні!
У обіймах життя! Назавжди на одному дивані!