Мій друг

Пішов мій друг лелечим змахом,
Закінчивши життя земне...
Залишив він над мерзлим дахом,
Мов промінь, марево сумне...

Мій друг - магістр знань незнанних
Шлях в невідоме відкривав,
І серед нас, небезталанних,
Він геніальністю вражав!..

Лише йому давались ноти,
Вірші летіли, мов птахи,
І з висоти сонцевороту
Дрібними бачились гріхи...

Він був в манерах бездоганним,
Яскравішим за блиск планет,
І для жінок він був бажаним,
Ніж я - сивіючий брюнет...

В останній раз на зебру клавіш
Він, наче кров, біль проливав,
З душевних ран тільки одна лиш,
Їй свою Lacrіmosu грав...

І неземна про вічне мрія
Його манила до мети,
Туди, де вітер волі віяв
І в паралельні всесвіти...

А мій хорал лунає в тишу,
І розумію я чому
Про нього пам'ять я залишу,
За дружбу дякую йому!..