Душа

Небо вишило зорі на чорному шовку,
Вечір знову заплутав у травах розмову.
Я не шукаю слів, я шукаю спокій,
Там, де ріка розмиває старі пороги...
Вітер не просто брат, він - сьогодні пророк,
Він вимітає з думок пил і зайвий крок.
Слухай, як тиша стає голоснішою за крик,
У цьому ритмі я жити нарешті звик.
Туман не ховає шлях, він його готує,
Земля під ногами кожен мій подих чує.
Залиш усе зайве, спали всі старі мости,
Тут тільки ти — і те, куди хочеш іти!

Приспів:
А душа то не клітка, душа то безкрає небо,
Там сонце встає, коли віриш у себе!
Хай вітер колише сни, хай туман обіймає ноги,
Ми самі малюємо в серці свої дороги!
А душа то не клітка, душа то безкрає небо,
Лети над безоднею — це твоя вища потреба!
Крізь зливи і грози, минаючи всі пороги,
Ми самі малюємо в серці свої дороги!

Каміння мовчить, але пам'ятає віки,
Як сонце торкалось плечей і холодної руки.
Ми не прийшли сюди брати, ми прийшли віддати
Своє тремтіння, щоб знову навчитись літати!
Не придуши свій вогонь, не ховайся в бетон,
Життя це не копія, це твій власний тон!
Розквітай, як чебрець, навіть на скелях крутих,
Бо сила не в тих, хто мовчить, а в серцях живих!
І коли стане холодно, і коли згасне зірка,
Пам'ятай: ти — природа, ти — краплинка стрімка.
Ти — шелест листя, ти — грім у серпневу ніч,
Ти і є та сама правда, з якою йдеш віч-на-віч!

Приспів. (2)