Дивачка

У неї все було не те –
Не ті книжки і вподобання,
Не ті бажання.
А усе ліве плече – в татуюванні.

У неї все було інакше –
Манери, зовнішність, хода.
Вона була далеко старша,
Хоч всім здавалась молода.

У неї все – не як в людей:
Щодня своя інакша мода,
В блокноті – записи ідей,
Одягнена – не по погоді.

У неї все було не так –
Не ті думки, не ті розмови.
В усьому їй вбачався знак,
Який здавався помилковим.

Удома в неї був музей:
Були в дивацтвах її мури.
А в снах їх снився Колізей,
Й всі пам'ятки архітектури.

Сміялась дзвінко до нестями,
Обожнювала всі дрібниці.
Сиділа тільки із ногами,
Закинутими під сідниці.

Не вміла їсти без книжок
І часто дмухала на шибку.
Забила у поріг гвіздок
Й намалювала збоку рибку.

Вчепити вміла за живе.
Свій суп водою запивала.
Ніхто не знав, за що живе
І чим на хліб свій заробляла.

Її боялися сусіди
Й сахалися, неначе відьми.
На неї списували біди,
Нею соромилися рідні.

У неї все – не як у всіх.
І, схоже, їй на це начхати.
Вона до всіх дивацтв своїх
Уміла ще й гарно співати.

Співала часто і багато,
І байдуже, чи ніч, чи день.
Й під вікнами збирався натовп
Послухати її пісень.