Була весна...

Була весна - і не було весни.
Мовчи і впізнавай себе у книзі.
І літаки над Празьким Градом низько,
І день згасає в річці, уві сні.

Було усе - і не було нічого.
На тебе, як на дуже дивний спогад,
Подивиться новий заступник бога,
Черговий тут на ближні вихідні.

Один такий, зі смислотворчих місій.
Тут і тепер, де все висить на нитці,
Лиш уявити б, як він утомився,
Який важкий у нього мідний німб.

Поетам не викачують пере́ляк.
О, скільки слів не увійшло в перелік.
Ти упізнаєш літо по морелях,
Що зав'язались у холодні дні.

А книга - з неї вже не вирвеш вироку.
І світло так заломлюється гірко,
Бо хтось тебе міняє, як просвирку,
На мідяки веселі та дрібні.

І вечора лунка вокзальна зала.
І все, що ми в ній вголос проказали,
Гризе, як недоскладений екзамен,
І падає сторінкою до ніг.