Голос у глибині

Тихо біжу по сяйву ранкової роси...
За плечима в'ється бджолиний рій.
Ховаюсь у глибині річкової води,
Заплющую очі і падаю в полон мрій.

Приспів:
Проведи мене крізь озеро моїх страхів.
Я не знаю, хто ти, та відчуваю цей поклик...
Крізь удари хвиль він кличе мене на той бік!
Я вже не тікаю - тепер я йду за ним.

Знову виринаю і повертаюсь туди,
Де хижо кружляє бджолиний рій.
Можливо, мені вже не варто втікати?
Напевно, він кличе мене у свій світ.

Приспів.

Іду на гул бджіл, що стелить нові шляхи,
І бачу невідоме озеро без берегів...
Кажу собі: Мені самій його не перейти...
Тиша шепче: Йди! Не зникнеш у глибині.

Приспів.

Із сумнівом я ступаю на кришталь води...
Іду. Не тону! Озеро позаду - я на новій землі.
Тут рій, що мене вів, розлітається у боки...
І я зрозуміла: той голос, що вів мене, - твій!