Мовчання світів

Небо закрило очі...
І ми навчились бачити в темряві...

Ранок прокинувся в сірому кольорі,
Тіні лягли на вологий бетон...
Хтось розсипав наші мрії із долоні,
І занурив ціле місто у вічний сон.
Птахи тут більше не в'ють свої гнізда,
Вітер приносить гіркуватий дим...
Здається, для слів уже надто пізно...
Ми просто мовчимо і стежимо за тим,
Як падає небо...

Приспів:
Там стогнали степи і чорніло коріння,
Де вчора ще мирно сміялась весна.
Замість крапель дощу - металеве каміння,
І стала раптово глухою луна.
Там ховали тепло від холодного вітру,
Там шукали світанок на дні укриттів...
Хтось спокійно зітер усі фарби з палітри,
І залишив нам тільки мовчання світів...

Мамині сльози стали річками,
Діти малюють під сонцем підвал.
Те, що тут люди ростили роками,
Вмить розлетілось, як битий кристал.
Зорі зриваються, та не для бажань,
Темрява дихає прямо у спину.
Кожен із нас, без пустих виправдань,
Міцно тримає свою половину...
Цього неба...

Приспів.

Небо розплющить очі...
І побачить, що ми його втримали!..