Біжить трамвай, і я кудись біжу

Біжить трамвай, і я кудись біжу.
Літує серпень, хоч і скоро осінь.
Співає місто сонне стоголосо.
Жужжить автівка, як травневий жук.
Суху траву хтось знов ліниво косить,
Втирає піт і щось бере до рук...
То жовті перестиглі абрикоси.

Старий асфальт поплив від спекоти.
Безтямні мухи б'ються кволо в шиби.
Здається, серпень бездощівно схибив.
Мов тятива, над річкою мости,
А попід ними роблять сальто риби.
Десь заховались в сітках блокпости.
А вдалині ледь туляться садиби.

І на балконі сохне чийсь рушник.
На клумбах зрання поливають квіти.
Ніби моргнув - й лишивсь окраєць літа.
А хтось і далі пише в чорновик,
Щоб десь колись почать щасливо жити.
Та подивись - трамвай за рогом зник.
Так і життя все може пролетіти.