Нема кайданів, щоб твій дух здушили

Нема кайданів, щоб твій дух здушили,
Таких немає в світі гільйотин,
Котрі б убили душу, геть зболілу -
Так, як за матір'ю боліє син.

А мати моя – правда, справедливість,
Добро, любов і усміх на лиці.
Ми й карані пробудемо щасливі –
То сльози радості, що на щоці
Горять і тьмяно світять перламутром,
Лише відрада у моїх очах.

Ото мій шлях – по межових стовпах,
Де протирає очі світле Утро –
Весна твоїх високих благостинь,
Веселка усеспільної спільноти.

Даруй же світові свої щедроти
І радо – згинь, вщасливлений – загинь.
Бо ти не сам. Бо ти ланцюг живого,
Бо ти бажання вистражданий край.

Карай мене, мій Боже. Слава Богу,
Що зглянувся на мене. І – карай.
Бо це ж бо – найповинніша повинність:
Не зраджуючи правду і добро,
Їм принести без чорних заборол
Свою любов, одяку і дитинність.

Збагни ж нарешті – вільний, вільний ти.
Так тільки люблячи, з нас кожен вільний.
Душі розспіваної сині ріллі
Ряхтять од ніжності і ліпоти.