Тільки б не назавжди!

Сама!.. Сама!.. Сама!.. Сама!.. | (2)

Скільки непромовлених
Мною було слів - пітьма...
Посміхалась, щоб ніхто
Не помітив, як боліло...
Скільки ненароджених
В мені почуттів - пітьма...
Це зробило ледь помітними
І слабкими крила...
У епоху сну, зміни полюсів
Все іще живуть тихі голоси
В мені...

В мені достатньо дикої темноти,
Мені так важко деколи це нести.
В мені достатньо тихої пустоти,
Яка благає: Тільки б не назавжди!..

Сама!.. Сама!.. Сама!.. Сама!.. | (2)

А раптом тінь моя буде при владі - |
її не зможу спинити. |
І всі побачать, яка я насправді. |
Кому мене полюбити?.. | (2)

В мені достатньо тихої пустоти, |
Яка благає: Тільки б не назавжди!.. |
В мені достатньо тихої пустоти, |
Я все ще вчуся гідно її нести!.. | (2)

Речитатив:
І ланцюги тієї темряви
Тримали мого світла рух...
Я так давно була прикута,
Повірила сама, що страх -
Єдиний мій надійний друг.
В той час, як він єдиним
Був лише у якості отрути...
Ілюзія розтанула,
Багато спільного з туманом,
А він - лиш хмара,
Що лягає низьким шаром,
Так само як мої зухвало
Неслухнані стани, мрії,
Десь очікування і розчарування
В певній мірі...
Усе з'являється і все зникає
Швидкоплинно...
Я бачу всі свої страхи,
Але вдивлятись обираю в свою силу!
Стостерігати тихо так,
Як за планетою дерева,
Як за зірками споглядає обрій неба...
Коли смілива і коли боюсь,
Коли розгублена, коли тримаю пульс,
Коли знесила,
Коли знаходжу в тілі пульс...
Та найголовніше,
Я в усе це ще дивлюсь...