Сестро-осінь

Вичахаючи, гасне жовте вогнище листя...
Краплі тихо змивають з нього вицвілу суть...
Віддзеркалюють тьмяно лик печалі вогні передмістя,
І лелеки далекі сум пречистий у небо несуть...
Хай лелеки його в синє небо несуть...

Попрошу в білокрилих, щоб забрали недоспані ночі,
Попрошу у ріки, щоб відкрила глибин таїну,
Щоб озерами синіми засвітилися знов мої очі,
Сестро-осінь, прошу, не співай свою пісню сумну...
Не співай, сестро-осінь, ту пісню сумну...

Не вплітай, сестро осінь, у коси імлисті тумани,
І навчи відпускати все те, що давно відцвіло...
Молитвами дощу залікуй розтривожені рани,
І душі поверни давно втрачене літа тепло...
Повернити ти душі давнє літнє тепло...

Ми розпалим камін і розтопим колишні тривоги,
А за вікнами ніч малюватиме зоряні сни.
І не зможуть сніги замести наші дальні дороги...
Доживемо з тобою до нової дзвінкої весни!
Ми з тобою дождемось нової красуні весни!..