Таємниця предка

На Поліссі, де Потіївка стоїть,
Там стара хата була біля дорі́г.
Там Сава Кисиленко прожив багато літ,
Що дав селу свій великий рід.
Лиш документ з архіву, що зберігає час,
Свідчить: був він інший, він не такий, як хтось.
Вирізнявся від сусідів, лишив глибокий слід,
Який не зник через двісті літ.

Приспів:
Ой, Сава, Сава, роду чисті витоки,
Твоя кров дзвенить крізь століття й роки.
Ти став початком сімей, яких зовуть "Савчуки",
Таємниця твоя — у даних генетики.
У тобі два далекі світи зійшлися,
Нащадкам це через роки передалося.
Історія — як у батьків Чуковського одна,
Де кохання розбила лише віра.

Олена Єфремівна, молода у ті дні,
В Радомислі служила в чужій родині.
Там покохала чоловіка, чия віра і звичай
Були для слов'янства — нездоланний край.
Потім у них народився синок,
Записали в метрику: Сава, байстрюк.
Від матері прізвище Кисиленко він узяв,
Патроніма йому закон тоді не дав.
Туга, зневага, хустка на плечах важка,
Тиск родини і суспільства, вічна пустка та.
Повернулась покритка Олена до рідних воріт,
З сином-байстрюком — згасла зоря літ.
Але час минає, генеалогія дає нам знак,
Невідоме коріння нам розкриває ДНК.
Той давній роман, відкинутий світом,
Оживає в онуках, щоб стати дальнім світлом.

Приспів.