Соняшники

Я бачив як сходять під ранішнім небом
Соняшників обличчя,
Хитаються з вітром, розходяться степом,
І спати лягають із ніччю...
Та кожного разу я хочу спитати,
Як клонять обличчя додолу,
Чи знають, що сонечко може не встати
І їх не повести по колу?..

І звідки в них віра, і звідки надія,
Що б'ється крізь темряву ночі,
Що сонце їх водить, що сонце їх гріє,
Де в соняшників очі?
Я бачив у соняшниках насіння,
Що в жовтому серці сходить,
Життям і знаннями наділить коріння,
Що з чорноземів надходить.

Та щойно дозріє зрощене зерня
Має з землі прорости,
Але куди впасти, як всюди є терня,
Немає де жити й цвісти?..
І так їх на соняшниках залишають,
Бесцільно під сонцем гниють,
Як їх не зривають, як їх не з'їдають,
Здобиччю птахів стають.

Для вірного зерня нечувана доля -
Не бачити сонця й світанку.
Так звідки в них віра,
Так звідки в них воля
За сонцем ходити щоранку?