Коли ховають молодих

Вони хотіли крил, жити з ними на землі, |
Розправлених вітрил на своєму кораблі, |
Підкорених вершин, прямих попадань у ціль, |
Але життя - відбиток із літер на муці... | (2)

Несуть молоді вінки, тільки ми не на Гаваях,
Сказане колись знову сенсу набуває,
В заплаканих очах все навколо завмирає,
Вони сягли небес - і тепер їх вже немає...
З собою забирають сподівання, надії матерів,
А когось вдова чекає при надії, у дворі
Маряться знайомі кроки, що ступають на поріг,
Говорити щось погане про них - гріх...
Вони хотіли жити би ще, хей!
Хотіли проживати свої дні серед натовпу людей,
Змінювати світ способом своїх ідей!
Ми живемо собі далі, а от їх нема ніде...
Тільки літери, вдавлені в камінь,
Вміщають в собі певний підсумок того життя.
Там зображення юне, щасливе, наповнене силами,
Раптом пішло в небуття...

Приспів:
Дайте повітря!.. Дайте води!..
Коли ховають молодих...
З криком у грудях всесвіт затих,
Коли ховають молодих...
Дайте повітря!.. Дайте води!..
Коли ховають молодих...
З криком у грудях всесвіт затих,
Коли ховають молодих...
Молодих... Молодих...
Молодих... Молодих...
Коли ховають молодих...
Жити би ще!..
Молодих... Молодих...
Ховають... Ховають...

Всі бажання, мрії, сподівання - в яму,
На сімейнім дереві гілки в'януть,
Лінія життя має в кінці пляму...
Піднімаю очі догори, гляну...
Чергова підніжка, ми на роздоріжжі,
Хай життя, мов книжка, а слова, мов дріжджі,
Виростуть і стануть селами й містами,
Тим словесний танець, кого нема з нами!..
Знаю, що нас нагинають і нас заривають, |
В землі нас чека новосілля. |
Хай з нами роблять що хочуть, |
Вони ж бо не знають, |
Що наші тіла - то насіння! | (2)

Приспів.