Автобус до Потіївки

На таблі читаю: "Малин — Житомир".
Автобус старий, сідаємо углиб.
Він їде суворо за своїм рейсом,
Звучить не гімн, а гул його турбін.
Лишаєм Малин, за ним грошовий завод,
Змінюємо настрій, водій тисне на газ.
Починається траса — асфальт і провід,
Наш маршрут тут веде нас увесь час.

​Приспів:
Гуде, гуде наш старенький автобус, |
Крізь різні села проїхали ми швидко. |
Знає кожну вибоїну його корпус, |
Бо цей маршрут він ходить тут незмінно. | (2)

За вікнами стоїть стіна зелених крон,
Тут кожен поворот — це лісовий масив.
І сонце світить між високих сосен коло,
Тільки й чути, як гуде наш мотив.
Минаєм Вівче, там кілька хат і будинків,
І знову сосни виходять на край.
Автобус тихо їде, без зупинок —
До Потіївки ще кілометрів дай.

Приспів.

І вже в вікні — знайомі хати:
Центр, рідні перехрестя.
Тут асфальт старий, брудні знаки —
Це кінцева, це Потіївка, де рідне обійстя.
Ось фінальна зупинка — час виходити,
Мотор глухне, навколо тиша і дим.
Вертаємось, щоб справи виконувати —
І знову завтра їхати маршрутом цим!