Вечірній стіл

​Тихо-тихо сідає сонце
За верби, що біля ставка.
Заглядає місяць у віконце,
Закінчилась метушня важка.
Під стріхою стихають звуки,
У хліві вже спокій наступа.
Відкладають прилади свої руки –
Лиш вечеря в хату зазива.
​Але манить в дім, мов той лелека,
Теплий дух м'яти і чебрецю.
Закипає чайник-напій з далека,
Кличе всіх до затишного кінцю.
Це Потіївка, тут спокій і тепло,
На столі вже свіженький пиріг.
Він ще теплий, щойно з печі прийшов,
Відчуваєш запах із доріг.

​Приспів:
​Ой, вечірній стіл, теплий наш краю,
Де зібралось настрою вісім кіл.
Тут варення з малини до чаю,
Тут забудеться день важких діл.
Самовар гуде, наче старий джміль,
Це наш спокій, це наше тепло.
Тут знімається з серця важкий біль,
Що удень на думці налягло.

​Знову чутно тихенькі розмови,
Наче вітер шепоче в тиші нічній.
Дзвін чашок — це звичні основи,
Це відлуння життя, мудрості і мрій.
Світло лампи ллється золоте,
На приладах блищать візерунки.
Це Потіївки тепло просте,
Початок злагоди, кінець ґвалтунку.

Приспів.