Це не ситро!

В селі Потіївка на сонячнім дворі
Жив собі хлопчина, як всі малюки.
Але була в нього дивна забаганка:
Ходив і бурмотів: Хочу ситра!
Аж повну склянку!
Цей крик лунав щодня, лунав щоранку,
Стомив він старших всіх і всю рідну хату.
Аж поки старший брат, не витримавши муки,
Сказав: Досить ниття! – і взяв діло в руки.

Приспів:
На базар пішов, у крамницю завернув,
Дві пляшки без етикетки він малому здобув.
Приносить, вручає, каже: "Випивай, малюк!"
А той як понюхав, схопився за бочок.
"Це не ситро! Це не ситро! Це не ситро!"
Знов стоїть і плаче, аж трусить його.

Здивований брат дає йому другу,
Що таємниче сяє в склі від спраги-туги.
Малий її трусонув, на світло подивився,
І знов, як на команду, раптом обурився:
"Казав же, не ситро! Це щось таки пахуче!"
У цей момент в селі, мабуть, бувало й круче.
Братові урвався вже терпець, мабуть, зразу,
На малого гаркнув: "Ти - вередун, зараза!"

Приспів.

З досади старший брат, забувши про всю злість,
Відкоркував одну, мовляв: "Я вип'ю, ось!"
Ковтнув, аж заплющив очі від подиву й жару...
Бо в пляшці не бульбашки були, а справжні чари!
Не солодкий напій, не лимонад і не квас –
А справжнісінька горілка, що гарячить нас!
Зрозумів він малого: "О, дитино, прости..."
І мусив дві пляшки у крамницю віднести!

Приспів.