Мамо, я скоро буду

Мамо...
На екрані знову: Сину, ти як?
Я пишу: Нормально! Хоч це не так.
За вікном чуже місто, холодний вокзал,
А мені б на ту вулицю, де я виростав.
Там стара кухня, чайник шумить,
Там твоє світло в вікні ще горить.
Я ніби дорослий, я ніби тримаюсь,
Але коли чую твій голос - ламаюсь.
Не хвилюйся, я - сильний, чуєш?
Просто серце додому тягне.
Я ще трохи пройду цю дорогу,
І скажу тобі прямо...

Приспів:
Мамо, я скоро буду,
Я ще знайду дорогу!
Хоч мене носить світом,
Серце веде додому!
Мамо, я скоро буду,
Не плач, я тебе чую!
Там, де твій голос рідний,
Я ще живу, я чую!

Мамо, я скоро буду! Мамо, я скоро буду!
Я ще знайду дорогу! Серце веде додому!
Пам'ятаю під'їзд, той знайомий поріг,
Де дитинство бігло по калюжах доріг.
Ти казала: Не бійся, усе перейде!
І я вірив, бо мама - ніколи не зле.
Я далеко, та дім не зникає в мені,
Він у твоєму "ти їв?" посередині днів.
Він у фото старому, в запаху хліба,
У слові "вертайся", такому потрібнім.
Не хвилюйся, я - сильний, чуєш?
Просто ніч іноді довга...
Я ще трохи пройду цю дорогу,
І повернусь до порогу!

Приспів.

А якщо мовчу - то не тому, що забув.
Просто іноді важко сказати, як тут.
Я тримаю в кишені твій тихий дзвінок,
Наче світло додому крізь темний шляхок.
Мамо... Я скоро буду!
Мамо, я скоро буду! Я ще знайду дорогу!
Хоч мене носить світом, серце веде додому!
Мамо, я скоро буду! Чуєш? Я вже в дорозі!
Серце моє не забуло рідні старі пороги.
Мамо, я скоро буду! Я скоро буду!
Серце веде додому! Мамо, я скоро буду!