Гном у буфеті

Ти знаєш, у нашому домі,
В старому буфеті, давно
Живе мій добрий знайомий –
Старенький буфетний гном.

Він знав ще дідуся хлоп'ям,
А маму — малим дівчатком,
Гукав пустунам: "Ай-яй!",
Слухняним давав шоколадки.

Замкнувши буфет на гачок,
Золотить на свята сервізи.
Багріє його ковпачок
За склом серед вазочок різних.

Він любить какао пить,
Смоктати м'ятні гостинці.
Так довго і солодко спить
В старій музикальній скриньці.

Навчився він чемних манер
В одної маркізи з фарфору.
Сказала маркіза: — Тепер
Дружити із вами не сором.

Ви просто — франтом, хоча
Втягніть у петлицю троянду.
І прошу до мене на чай
Разом з цвіркуном-музикантом;

Століття, і друге, і третє, —
Прислухайся! — чуєш? – завжди
Клопочеться гном у буфеті,
Бормоче, зітха, шарудить.

І тупа, і плямка в куточку,
І дзвонить в буфетні шибки.
І в довгі засніжені ночі
Нашіптує дітям казки.