Вона

Вона була тепла, вона була ніжна,
І майже невинна і майже безгрішна.
Вона не робила ніколи рухів різких.
Жорстокий світ заглядав в її блакитнії очі,
О, то було диво – ті очі дівочі!
Вона не любила ніколи вимикати мізки,
Вона так любила мої для неї казки...

А доля недобра, а доля не мила,
Трощила, ламала, крутила і била,
А доля дивилась на неї очима змії.
Та в змученім серці лишалась надія,
Що кохання теплом її душу зігріє,
І щастя розкриє для неї обійми свої.

Не тішилась марними мріями, знала,
В коханні до решти всю себе віддавала,
Куйовдила тонкими пальцями волосся моє.
Короткі уривки щасливої долі:
Дзвінки та е-мейли, пряна ніч на Подолі,
У тілі бажання вогонь незгасимий жиє.
Чому ж так не щедро планида борги віддає?

Потовчена доля, скалічена мрія,
Але у очах ще надія жевріє
На щирую радість, на щастя просте.
На те, що у Бога натхнення багато,
І прийде колись на її вулицю свято.
А все, що було недобре – то було пусте.