У неї

У її любові серце більш не б'ється,
Не на мить завмерло, не притихло, ні...
Серце вже не стукає, зломлене стебельце,
Не заквітне знову, щоб зірвать її,
Серце не стукає, бо зломлене стебельце,
І не заквітне, щоб зірвать її...

А її довіра більше теж не диха,
Задихнулась якось від образ та зрад,
Стала сумніватись - ось і вся їй втіха,
Бо вдихала довго лише їдкий чад,
Вона узнала – що така їй втіха,
Бо навдихала лише їдкий чад...

Пам'ять в неї наче спаралізувало,
Геть не реагує що було колись,
Почуття красиві в панцирі скувало,
Так що не старайся навіть дотягтись,
Всі почуття їй в панцирі скувало,
Ти не старайся навіть дотягтись...

А душа осліпла, бачить перестала,
І закрила очі біла пелена,
Як би не старалась, як би не хотіла,
Але диха... Вірить... Бачить... І жива...