Жінка в чорному

1.А жінка в чорному приносить свіжі квіти
І на могилу ніжно їх кладе,
Щоб запалити свічку і сидіти,
Поки на землю вечір не впаде...
В її очах застиг гранітний камінь,
Щоб приховати горе, біль і страх!
Вона буває іноді між нами,
Але весь час в своїх сумних думках.

2.Вона любила і ростила сина,
Що був її душею і життям!
Та в день лихий на захист Батьківщини
Пішов, щоб врятувати майбуття.
Розбилось серце на дрібні шматочки,
І світ навколо чорно-білим став!
Коли привезли їй в труні синочка,
А потім- офіційного листа...

3.Вже не почує сміх його веселий!
В обійми рідні більше не впаде!
Рушник, що вишила, ніколи не постелить-
Він в дім дружину вже не приведе!
Весь білий світ їй кожен день не милий,
Бо мить одна закреслила життя.
І жінка в чорному все ходить на могилу-
Там, під землею, спить її дитя...

Там, під землею... спить... її дитя...