Йдуть до бою хлопці

Хурдели́ть завія, намело замети,
Снігом вкрилось поле й спалені ліси.
Йдуть до бою хлопці, тягнуть кулемети,
Чути десь здалека в раціях — плюси.
Дим змішався з ніччю, темрява клубками
Стелиться окопом, лізе у думки.
А мороз латає загрубілі шрами
І пускає в руки й ноги колючки.

В небі сяють зорі... Хуртовина свище.
В мріях — чай гарячий і тепла шматок.
На яву ж... Розпʼяття, морок, попелище.
Темрява, що тисне люттю на курок.
Падають сніжинки на броню і рани...
На живих і вбитих... Снігу ж не втямки.
Знов зима лютує і мете кургани —
Холод заганяє льодяні клинки.

Після бою — тиша. Ледве чути стогін.
Йдуть із бою хлопці, тягнуть кулемет.
Же́вріє світанок. З ніччю робить обмін.
Свіжістю мішає дим від сигарет.
Стихла вже й завія. Все довкола біле,
І сліди видніють в сніговій імлі.
Йдуть собі тихенько змерзлі і змарнілі
Воїни незламні по своїй землі.

У думках — родина і чайок гарячий,
Задубілі пальці ніс холодний труть.
Будь благословенний Господом, козаче!
Хай святі щомиті всіх вас бережуть.