Їхав козак

Козак їхав пОміж річкою і гАєм.
Стрів дівчИну молодЕньку, та й питАє:
- Ой дівчИно русокОса, синьоОка,
Ой чи бистрая ця річка, чи глибока?
А дівчА відповілО: - Не знАєш брОду,
То нікОли не спішИ захОдить в вОду.
Бо вода ця непростА, а плЕсо тЕмне,
Тут тече своє життя, життя таЄмне.
Тут тече своє життя, життя таЄмне.

Засміявся наш козак, поправив чуба:
- Та яка в водИці мОже бУти згУба?
Я ж об'їхав, дівчинОнько, вже півсвІту.
Тож мене ти не лякай, а будь привІтна.
Маю руку я твердУ, а шаблю гОстру.
Обніми і поцілуй, та зовИ в гості.
- Не чіпай мене козАче, дай же спОкій,
Бо опИнишся в цій рІчці у глибОкій.
Бо опИнишся в цій рІчці у глибОкій.

Він сміявся, цілувАв дівчИну пАлко.
ПодивИвся, а в рукАх в нього русАлка.
Та холОдною його взяла рукОю
Й потяглА швидЕнько в воду за собОю.

Бродить коник воронИй у чистім полі...
Що поробиш... в козака... така вже... доля.