Втомлений рояль

Зітхнув востаннє втомлений рояль,
Концертний зал заполонила тиша.
Та пальці ще тремтять, торкає жаль,
Що музика вже більше не колише.
Він клавішам довірив серця біль
І радощі, що тепло огортали.
Відлунням стали ніжні звуки ті,
Що всіх зачарували, поєднали.

Звучало все: і сповідь, і вогонь —
Своє життя розсипав між рядами.
Тепер лиш чув тепло своїх долонь
І сцену, що завмерла під ногами.
Ось він схилився. Сива голова,
А ще душа — прозора, як криниця.
Замінював він звуками слова,
Даруючи їх, ніби таємниці.


Та зал мовчить. Бо в тиші ще живе
Акорд останній. І його ще чують!
Він, наче світло, десь вгорі пливе,
Наповнює, бентежить і дивує...
...Та ось овацій буря! Ні, це шквал!
"Бравісімо!" звучить все більше, вище...
Зітхнув тихенько втомлений рояль...
Концертний зал... заполонила... тиша...