Лукойл

Коли приходить Великдень
І небо стає прихильнішим до нас,
І всі напружуються – мовляв, Великдень, аякже,
Тоді в землі починають перевертатись покійники,
Розбиваючи ліктями холодну глину...
Мені доводилось ховати друзів, я знаю,
Як воно – закопувати своїх друзів,
Мов собака кістку, чекаючи, коли небо
Стане до тебе прихильнішим...

І є такі соціальні групи, для яких
Подібні ритуали особливо важливі,
Я маю на увазі, насамперед,
Середній бізнес...
Всім доводилось бачити який смуток
Охоплює цих регіональних
Представників російських нафтових компаній,
Коли вони з'їжджаються на безмежні
Цвинтарні поля, аби закопати
Ще одного брата з відстреленими легенями...

Всім доводилось чути тверде биття сердець,
Коли вони стоять біля домовини
І витирають скупі сльози й соплі
Об своє дольче й габана, і п'ють геннесі
З одноразового посуду...
Ось так, Коля, – говорять, –
Ось тобі й відкат. На безмежних полях офшору
Ми, як дикі гуси восени, падаємо в холодні
Плеса забуття, зі шротом у печінці.

То як, – радяться, – ми спорядимо нашого брата
В його довгий шлях до осяйної Валгали Лукойлу?
Хто буде супроводжувати його
В темних печерах чистилища?
Тьолки, – говорять усі, – тьолки,
Йому потрібні будуть тьолки, хороші тьолки,
Дорогі й без шкідливих звичок,
Вони будуть гріти його взимку,
Вони студитимуть йому кров навесні,
Ліворуч від нього буде лежати платинова блондинка,
І праворуч від нього буде лежати платинова блондинка,
Так, щоби він навіть не помітив, що вже помер.

Ох, ця смерть – територія, де не ходять наші кредитки.
Смерть – територія нафти, хай вона омиє його гріхи.
Ми покладемо йому до ніг зброю і золото,
Хутра і тонко помелений перець.
В ліву руку ми вкладемо йому останню Nokіa,
В праву руку – грамотну ладанку з Єрусалиму.
Але головне – тьолки, дві тьолки,
Головне – дві платинові тьолки.
Так, це головне, – погоджуються всі.
Головне, – погоджуються тьолки.
Головне-головне, – підтакує Коля зі своєї домовини.

На Великдень ми всі такі сентиментальні.
Стоїмо, чекаємо, коли мертві встануть
І вийдуть до нас із потойбіччя.
Ніколи так не цікавишся смертю, як ховаючи друзів.
Коли вони третій день чатують під дверима моргу,
Він зранку третього дня, долає, зрештою,
Смертю смерть, і виходить до них із крематорію,
Бачить, що всі вони знесилено сплять,
Після триденного забуху, лежать просто серед трави,
В своїх дольче й габана. І тоді він тихо,
Щоби не розбудити, забирає в одного з них
Підзарядку для Nokіa, і повертається в пекло
До своїх блондинок...