Кожного разу, коли вони зустрічалися

Кожного разу, коли вони зустрічалися,
Коли сварилися і сперечалися,
Все перекочувалося і не закінчувалось,
І кожного разу повітря засвічувалось,
З очей виганяючи найменший сумнів,
І історія їхніх дивних стосунків
Не мала продовження і жодного змісту,
Але варта того, щоби її розповісти.

Коли вони втомлювалися і поверталися,
Коли вивітрювалися і не віталися,
Боролися вперто зі своїми видіннями,
І говорили тільки з псами і тінями,
Вони трималися болю і відчаю,
Знаючи, що тільки їхньою вбивчою,
Понівеченою, північною ніжністю
Можна посперечатися з вічністю...

І коли їх вчергове ламало і кидало,
І планети над ними пливли розхитано,
Коли їх знаходили ранками тихими,
Відслідковуючи їхнє дихання,
Вони зупинялися в мороці теплому,
Й освітлювали навколишню темряву
Зірками, сигналками й сірниками,
Переплітаючись язиками.

І кожного разу, коли їх відспівували,
Відстрілювали і хором підспівували,
Ніби життя кримінальних ангелів
Вичитували з церковних Євангелій,
Переповідали їхню історію,
Темну, спотворену і нескорену,
Переписану, недоговорену,
Ними самими вкотре повторену...