Револьвери і троянди

Ранньої осені на початку дев'яностих
Можна було померти лише від вимовляння
Цих слів – рання осінь, ранні дев'яності,
Стара кримінальна хроніка, в якій
Араван фур їде з бундесу через Польщу на схід.
В головній машині сидить начальник охорони -
Молодий поляк із армійським карабіном,
В чорній шкірянці, в російському камуфляжі –
Переганяє свої десять машин
Через сонні мазурські озера.

І невідомо, що вони там везуть,
За рахунок чого прориваються
Через час, який перестав іти
В цій частині їхньої вітчизни, невідомо,
Чому він не спить, адже всі жінки
З берлінських порножурналів
Співають йому, співають –
Спи, спи, командир, доки ти спиш,
Доти триває твій спокій,
Коли ти займаєшся сексом шрами твої
Починають світитись у темряві,
Коли ти ламаєш хліб, ламаються
Небеса над озерами...
Спи, спи, командир, всі помирають,
Всі народжуються, всі переходять
На інший берег свободи,
Смерть надає одну перевагу –
Вона позбавляє тебе
Відповідальності за товар...
Спи, спи, командир, такої ночі
Терпляче очікує кожна жінка,
Шепочучи з острахом – ну що ж ти,
Спи, давай, спи, спи...

Дивись, яка в нього темна кров –
Сказав один слідчий іншому – це від утоми.
Так ніби він не спав останні десять років.
Ага, - погодився той, - або спав погано.
Схоже, їх розстрілювали впритул, -
Знову сказав перший, - спочатку закидали
Гранатами передню машину, потім добили решту,
Тут закрита ділянка дороги, бачиш,
Тут їх і чекали, я б теж так зробив, -
Сказав перший, - на їхньому місці.
Я колись так і зроблю...

І ось тепер для нього вже все припиниться –
Кров'ю на карабіні, купленому в еміратах,
Грубими нитками якогось хірургічного крою.
І тільки опери мовчки схиляться в запилених бушлатах,
І тільки патологоанатом із розумінням кивне головою...

І тільки мама заплаче де-небудь в районі Вроцлава
За сином, якого так рано завалили ці комуністи.
І журавлі над озерами розганятимуть потоки простору
М'язами, натренованими, як у професійних велосипедистів.

І навесні, щороку, повертаючись із Палестини,
Вони оминатимуть ці чорні місця,
Що пахнуть паленими колесами,
Оминатимуть розташовані вздовж ріки армійські частини,
Оминатимуть усі озера з холодними плесами...

Оминатимуть ці повітряні коридори,
Де настільки щільне минуле,
Що час зупиняється в ньому, ніби серце в покійнику,
І знаючи ту географію, яку вони перетнули,
Ту економіку і ту політику,
Я повторюю слідом за ними:
Спи, спи, кохана, наше життя настільки довге,
Що ми встигнемо знову зустрітись із тими,
Хто так рано від нас пішов,
Спи, варто було всім чоловікам цього
Континенту відрубувати один одному голови,
Аби ти зрештою могла пережити такий теплий грудень;
Всі помирають, всі народжуються,
Триматись тебе, це ніби дотримуватись правопису,
Кінчати в тебе, це ніби кінчати жити,
Така ось історія, таке минуле, схоже на картопляні поля,
До яких ти не маєш жодного-жодного стосунку...