Ловити її, мов рибу

Ловити її, мов рибу, не відходити від води,
Дивитись, як море викочує піску вогку руду.
Все почалося з того, що я прийшов за нею сюди,
Все закінчиться тим, що без неї я не піду...

Розгортається небо й світиться глибина,
Птахи малюють вгорі кола свої,
Я знаю цей світ напам'ять, до самого дна,
Єдине, чого я не знаю – як піймати її...

Скільки часу на це пішло, скільки зусиль...
Птахи перегукуються між собою в своєму гурті.
Я б радо кинув усе й пішов звідсіль,
Просто я нічого більше не вмію в цьому житті...

Я б радо подався з побережжя свого,
Радо б забув гострі його краї,
Але ті, кому я вірю, вчили мене лише цього –
Ловити її, мов рибу, ловити її!..

Я ніколи не мав жодних інших занять,
Вибравши одного разу з усіх умінь,
Уміння лагодити гачки, що на вітрі дзвенять,
Щоб полювати на голос, полювати на тінь...

Спостерігати, як ліпиться сонце з літніх годин,
Як зима починає свій дивний танок,
Спостерігати за місяцем, оскільки він один
Впливає на рух океанів і голоси жінок,
Впливає на їхні радощі і жалі...

Виснажена рінь... Вогка руда...
Хтось провів берегові лінії по землі,
Щоби світ видавався складним,
Як морська вода, щоби тебе виривало зі сну,
Щоби давались знання,
Щоби припливи були запеклими, як бої,
Щоби ти весь свій час,
Щоночі, щодня ловив її...