Моя сердешна Україно

Моя сердешна Україно,
Тебе й свої не впізнають.
Ти засохла, як билина |
І буйні вітри тебе б'ють. | (2)

Пропала вся Твоя оздоба,
Змарніла вся Твоя краса.
І, мов з великої хороби |
Посіклась русая коса. | (2)

І квіти ті позасихали,
Що грали в Тебе на вустах,
І очі геть позападали, |
Погас огонь в ясних очах. | (2)

Неначе труп коло могили
Стоїш ти мовчки над Дніпром.
Тобі немов усе обридло, |
Що робиться тепер кругом. | (2)

Ти закриваєш на все очі,
Неначе хочеш все забуть,
І під густим наметом ночі |
В нірвані вічній потонуть. | (2)

Моя сердешна Україно,
Тебе й свої не впізнають.
Ти засохла, як билина |
І буйні вітри тебе б'ють. | (2)

Це ви нас голодом морили,
Це ви нас гнали на Сибір.
Це ви в'язницями покрили |
Козацьку вольницю, це ви. | (2)

Ту кров розбризкану по нетрях,
Той мозок вибитий у тьмі,
Не спинять ні всі ваші греблі,|
Попідмуровані кістьми. | (2)

Той піт кривавий, і ті сльози,
Що ви видавлювали з нас,
Не повисушують морози, |
І не затопчете гаразд. | (2)

Настане час, прийде година.
Ще буде суд, ще буде суд.
І так, як ви колись водили, |
Вас на розплату поведуть. | (2)

Нехай Москва собі лютує,
Нехай отрутою плює.
Вона свою загибель чує, |
Бо вже гниє, бо вже гниє. | (2)

Моя сердешна Україно,
Тебе й свої не впізнають,
Ти засохла, як билина |
І буйні вітри тебе б'ють. | (2)