Паганіні

У залі тиша, перед штормом так буває,
Він стоїть у чорному, зал завмирає.
Бліде обличчя і вогонь в очах,
В його руках містичний страх.
Кажуть, він продав душу за цей звук,
За магію цих неймовірних рук.
Смичок злітає, наче гострий ніж,
Тут тільки слухаєш і мовчиш.

Приспів:
Паганіні грає на четвертій струні,
Його музика — наче іскри у сні.
Диявольський хист чи небесний дар?
Музика звучить і палає як пожар.
Він розриває всю, темряву нічну́,
Торкаючись небес через струну одну.

Лопнула струна - перша, друга, третя,
Але він не зупинив свого сюжету.
Зал занімів, не вірячи своїм очам,
Як він кидає цей виклик богам.
Він не скрипаль, він справжній віртуоз,
В його мелодії тепло і мороз.
Це ритм безумства, це солодкий гріх,
Натовп затих, він кращий за всіх.

Приспів.

Містична тінь на стінах золотих,
Він чує голоси з часів святих.
Смичок - це зброя, скрипка - вівтар,
Він забирає душі, в нього цей дар.
Фінальний акорд - і порожня сцена,
Звучить тільки музика у венах.
Він пішов у ніч, не лишивши слід,
Розтопив в серці байдужості лід.

Приспів.