Цей ранок

Цей ранок, як рана. Згадаю - погано.
Буксує то видих, то вдих:
В нім Віра німіє і квилить Надія,
Й нестерпно болить за своїх...

І хочеться пити. І хочеться жити!
І хочеться добрих вістей!
І хочеться вмитись, кричати і битись!
Та перш - рятувати дітей!

Дівчаток, хлопчаток - маленьких зайчаток,
Вразливих комашок земних...
І хочеться спати. І хочеться знати,
Що все ми зробили для них!

Країна... Провина... Болить... Пуповина...
О, мрії, бентежні, як дим!..
Ще б - цвіт у волосся!.. А нам довелося
Лишати їм світ ось таким...

Сумління картає. В наплічник збираю
Зруйнований світ до основ.
Усе, що я вмію, і все, що я маю, -
Тривка материнська любов!

І мушу, як мати, себе запевняти,
Що всі безнадії знесу.
І все, що я можу - триматись ворожо
І вірити у ЗСУ!

Сьогодні ми зрячі. Потому поплачем.
Не час для розкаянь гірких:
Цей ранок, як рана. Стрибок у незнане.
І скільки ще буде таких...