Незнана любов

Працювати, не зводячи голови,
Не втрачати притомності від новин,
Обертатись по колу в одному дні,
Де немає нічого, окрім війни...
Ані крихти крику, ні краплі сліз,
Ані жалю за тим, що було колись...

Ми лишили дім, а в домах — серця,
Або ж дому тримаємось до кінця,
Поміж рідних стін, чотирьох кутів —
Там збувається все, що б не захотів.
Наші вічні мертві з глибин землі
Зупиняють удари, щоб ми змогли!..

Наша чорна лють, як живе пальне,
Безперервно штовхає тебе й мене
За міста, по яких — "Ураган" і "Град".
За могилу ріллі й спопелілий сад,
За дитячий біль і старечий страх,
За життя, що розвіяні по вітрах...

Ми — стеблини, що звиті в тугий канат,
Ми — ріка, що звучить, як одна струна.
Ми — мурахи і велетні водночас,
Нам ще небо дотримати на плечах!
Нам ще світу незнану любов нести,
По кістках переможеної темноти...