Де ми

Нас пам'ятає місто...
Вітер восени нам співає пісню...
Де ми?.. Де ми?.. Де ми?..

Загубив ключі, що ведуть до себе,
В ліс той не ходив, та і хто зна, де він?..
Скільки там людей загубило небо?..
Принесли птахи, унесли ракети,
Очі підніму, та не бачу, де ми!..
Втрачені в собі, шахти мої скелі,
Знайдемо ходи - ідемо під землю,
Землю...

Лізти нам догори,
Бо опинились знизу,
Нижче своєї землі,
Де побудоване місто...
Я пам'ятаю малий всі ходи,
Що мені відстань?
Наші знайомі вуглі
Вкажуть дорогу на пристань!
Чуєш спів птахів із моїх вікон?
В руках розтає ескімо!
Довгий зі сходів стрибок,
Лунає останній дзвінок...
Ми чекаємо на екскурсію,
Одягнувши напульсники,
Я стою, на себе дивлюсь
Привидом з іншої вулиці!

Приспів:
Нас пам'ятає місто,
Де були малі, я стрибаю в листя...
Вітер восени нам співає пісню,
З неба до землі повернусь в дитинство...
Пам'ятає місто...
Де тепер мій дім?
Я дивлюсь наскрізь все...
Тіло не болить, та в душі ще тисне,
Коли птахів чую приспів...

Невидимий дім моїх мрій,
Це на зв'язку твій син!
Із підземель я йшов до руїн,
Щоб бути поруч, бо ми родина!
Хочу побачити себе малого,
Де була ціла школа!
Як вона буде розбита вщент,
Мріяли по приколу...
Життя - це не вигадки!
Майбутнє нам звістку несе на крилах!
У те що ми жартома вірили,
На яву будуть летіти стріли!
Як ми багато ще встигнемо?
Дитинство тепер для них мрія є...
Ми засинали спокійно так,
Вони шукають сон біля дверей...

Приспів.

Де ми?.. Де ми?..
Загубив ключі, що ведуть до себе,
В ліс той не ходив, та і хто зна, де він?..
Скільки там людей загубило небо, небо?..