Коли закінчиться нестерпний Твій полон

Коли закінчиться нестерпний Твій полон,
Такий непроходимий, як кошмарний сон,
Коли закінчаться приниження і біль –
Й бажання жити раптом блисне у Тобі,
Ти озирнешся, і побачиш небокрай,
Почуєш голос: "Ти все здужав! Не вмирай!
Забудь людей! Наповнись небом! Оживи!"

Відчуєш дихання землі і струм трави,
І раптом зможеш в Боже поле увійти,
В те, для якого завжди довгожданий Ти,
На землю ляжеш не від куль, не від вогню –
Щоб роздивитися забуту мурашню,
Щоби відчути цей травневий теплий шовк,
Щоб спокій в душу й тіло врешті увійшов...

Це – трунок травня серед співу листя й трав,
Хоральне моцартівське сяяння отав,
Все підкоряється тут любощам весни,
Так ніжно, наче в світі не було війни...
Коли ж закінчиться незносний Твій полон?..
О, світе, ти вже став абсурдним, наче сон...