Катарси

Ми - скажені собаки,
Що стали серед своїх чужі,
Але підступні демони
Ступили об наші шиї ножі.
Ти почуєш цей голос лише
В рамках частотної мережі,
Але наші історії життя, бро,
Сотнями підуть в тиражі.
Хтось піде зовсім брудним,
Засипаним в бліндажі,
Поки хтось плещеться там,
Куди на зиму відлітають стрижі.
Поки ваші холодні серця
Схожі на полежавші коржі,
Тут наші кращі мужі,
Віддаючи життя, тримають рубежі.
І біс на плечі тихо вселяє,
Що краще буде в печі,
Що свобода захована
В скронях та старому ружжі,
Але свобода душі то омана,
По типу, як в оптичному міражі.
Держава відправила рідних,
Повернулись вже якісь зовсім чужі...
Маєш голос, то не стримуй,
А давай скорше кажи! Маєш зір, брате,
То відрізниш правду від лжі.
Виявляється душі з металу
Легко піддаються іржі,
А в темряві добре видно,
Як ноги підійшли до межи.

Приспів:
Там, де вітер звід усіх щілин дме, |
Де вже не росте трава, |
І лютує зграя гієн, |
Там, де сонце - ворог всьому, |
Що давно вже неживе, |
Ми прийдем туди і заберем своє!.. |
Заберем своє!.. | (2)

Прийде той час, вогонь з'їсть
Наше тіло, смакуючи,
Та разом з димом в небеса
Ні про що не жалкуючи.
Не певен, що зверху є так
Званий добрий пильнуючий.
Я бачив тільки зло,
Хто покаже, думку, спростуючи.
Ми - ті, за ким постійно
Спостерігали радари,
Чий голос звучав скрізь
Різний частотний діапазон,
Ті - чиї нагороди жадібно
Згребуть антиквари
В далекому майбутньому,
Як військовий світовий еталон.
Ми всі разом загасим
Підступні підпали Нерона.
Ми - оборонці, як пращури
Священной данной землі.
Нас не можливо знищити,
Як частинки протона,
Адже ми - ті, хто гордо
Проріс в неостившій золі
Вуглем від домівок,
Поборовши підлі токсини,
Побудуєм життя,
Звільнивши народ від кайдан,
Разом відбудувавши
Національні руїни
На невідомих кістках
Прийдешніх сюди бусурман!..

Приспів.