Будиночок з цегли кольору меду

Десь далеко, де земля
Зустрічається з небом,
Куди ночами линуть
Вервиці плацкартних віконець -
Є невеликий будиночок -
З цегли кольору меду,
Накритий червоною черепицею,
Зігрітою східним сонцем...

Біля будиночка росте
Горіх і старезна акація,
І покручена яблуня-дичка
У спеку вкриває тіньочком...
У будиночку живуть ті,
Кому плювати на гравітацію -
У будиночку постійно
Чергують льотчики...

Льотчики цідять віскар
І "пишуть пулю",
Порушують "форму одягу"
І байки травлять.
Багато жартують, багато
Сміються, багато курять,
І, будь певні, в жодному
Разі не матюкаються!..

Льотчики варять каву
І жують рулетики з маком,
І над іржавим мангалом
Іноді піднімається дим...
Та - чи не щодня -
У будиночку тому спалахує
Тривожне червоне табло
"Готовність номер один!"

І очі свинцево зблискують,
І припиняються жарти,
І на плечі так звично лягає
Надійна важкість "шевреток",
І оперативний по "тапіку"
Задиктовує координати,
І "забиваються точки"
У навігаційні планшети.

От тільки одне що:
Ці льотчики - незвичайні...
Та ні, так само - літають...
Та все ж - є один "нюанс":
Згідно "Бе-Ерки" - у них
Тепер - інше завдання -
Ці льотчики - зверху -
Тепер прикривають нас.

І їм не потрібні тепер
Металеві крилаті машини,
Не потрібні ракети -
У них тепер інша сила.
Не потрібні гвинти,
Не потрібні гарячі турбіни -
Коли за спиною -
З'являються ангельські крила.

І крила ці - будемо чесні -
Не так щоб і дуже вже білі -
Закопчені, ламані, металом
В лахміття подерті...
Та але - все так само -
Сильні, незмінно-надійні -
Ці крила, що нас захищають
Від смерті.

Та навіть вони - зрідка,
Та все ж - помиляються,
Чи не встигають - прикрити,
Відвести біду, врятувати...
І тоді - як не прикро -
У будиночку тому з'являються
Нові екіпажі - щоб вічно
Тепер чергувати...

Невеликий будиночок
З цегли кольору меду.
І яблуні-дички -
Благословенний тіньочок...
І кожного з нас -
Хтось прикриває з неба...
Та все ж - у будиночку тому -
Вже надто багато льотчиків...